Eдвард Резерфорд. Лондон

В принципі можна читати: не дивлячись на обʼєм воно читається досить легко, і майже не нудно, а от чи варто читати - це більш складне питання. 

Коли я вчився в школі і ходив на олімпіади з історії, там любили ставити питання типу такого: “Уявіть що ви подорожній, який перетинає сучасну територію України в [якомусь-там] столітті: кордони яких держав ви будете перетинати, що ви будете бачити навкруги? Що там як, коротше”. Питання досить складне, оскільки територія України до УРСР ніколи не була під контролем однієї держави, та ще й держави і їх кордони постійно змінювались. Звичайно вчителів більш цікавила політична складова, утиски мови, ситуація з кріпацтвом, розвиток промисловості, а не ліси, поля і бджілки (хоча, якщо бджілки в вулику, то можна згадати, якщо той вулик придумали в потрібному столітті). Ця книга приблизно про те ж саме, але замість того щоб подорожувати територією Англії, точку на карті більш-менш зафіксовано в межах Лондону, замість подорожніх виступають сімʼї що вже живуть на цій території, чи з’являються там в результаті завоювань і переселень, а подорожуємо ми з ними здебільшого в часі. Бачимо як змінюється місто, як змінюється політика, економіка, релігія, зовсім трохи про культуру, з певними перервами на сюжет. Вчителі були б задоволені. 

Звичайно, порівняно з курсом історії, трохи незвично, бо шкільна історія як правило досить людожерська, вона більш тяжіє до підкорення і винищення, ніж до асиміляції і виживання. Здається, що після кожного завоювання, пожежі, епідемії: все, тут більш ніхто не живе, історія цього місця починається з нуля, тих хто тут був до цього більше нема і не буде, нічого не залишилось. Хоча, ті хто вижив є, і якраз вони, пристосувавшись до нових умов, якось продовжують життя і розвиток на цій території. Великою мірою ця книга є ілюстрацією цього дивного явища. 

За формою, це скоріше не роман (хоча здається про те що це саме роман нам кажуть багато разів на перших сторінках, бо читач може й не здогадатись), а збірка оповідань. Деякі оповідання обʼєднані героями, і зовсім рідко обʼєднані сюжетними лініями. В принципі, якщо почати читати з середини, чи читати лише про історичні періоди які вас цікавлять - ви майже нічого не втратите. 

Самі оповідання досить прості, із серії: “вони були дуже бідні, в неї було красиве волосся, в нього годинник. Вона вирішила подарувати йому на Різдво ланцюжок для часів, тому продала волосся, а він вирішив подарувати їй гребінець для волосся, тому заклав годинника в ломбарді”. Отаке от фігове планування сімейного бюджету… (Це не спойлер, цього сюжету в книзі нема, але дуже проситься.) Крім цього автор прочитає вам невелику лекцію (або лекції) про те хто винайшов годинник, звідки взялась назва “ломбард” і чи було прийнято бухати на Різдво в цьому історичному періоді. І так, це буде прямо лекція на пару абзаців, сучасною мовою, про те що відбувалось тоді. Ніякі там не художні витребеньки. І навіть герої будуть “самоусвідомлювати” себе через терміни і визначення як ми їх знаємо зараз. 

При цьому оскільки це все-таки оповідання: у героїв недостатньо “екранного” часу для того щоб розкритися, в наступному оповіданні будуть вже їхні нащадки, та й за декількома виключеннями, “роди” не трансформуються у такого собі мета- героя, коли характер роду з часом стає більш виразним, і проноситься через покоління (автор трохи намагався в це грати, але вийшло суто арифметично, і не особливо виразно). 

Під кінець “лекцій” з історії стає все більше, а сюжету все менше. 

Якщо вам хочеться почитати про історію Лондона, але підручник з історії - це вже якось занадто нудно, то ця книга буде дуже ок. Якщо ви очікуєте глибоку сімейну сагу, чи історичний роман - це, можливо, трохи не те. 

PS: срібляста фарба з обкладинки легко стирається, тому якщо для вас важливо зберегти оригінальний “товарний” вигляд - краще книгу в щось загорнути. В примірнику який дістався мені, один з “зошитів” погано зшитий, листи майже відвалюються. Є деякі помилки, здебільшого в оформлені, з того шо я помітив: розділу “Червень” який є в змісті, насправді не існує, це “частина” розділу “Мер”; колонтитул “Глобус, 1533рік” - повинен бути 1588 рік (доречі, було б зручніше, якщо б колонтитул містив не дату з якої починається розділ, а дату конкретного підрозділу, дія деяких оповідань відбувається в продовж декількох десятків років); імена Дакетів на родинному дереві чомусь подані російською: “Генри” та “Юлиус”, замість “Генрі” та “Джуліус”, у розділі “Суфражетка” перекладач не може визначитись: вони “суфражетки” чи “суфражистки”. Ну і дивний підхід до перекладу двох імен: Тітус Оутс, чомусь “Тітус”(як в російській), а не “Тайтус”, як це ім’я вимовляється, але адмірал Гораціо Нельсон, перетворився в “Горейшіо”, тому що, очевидно, якось так воно вимовляється.