В цій книзі є сцена, в якій лікаря кличуть до двох важкохворих пацієнтів, що помирають на різних поверхах одного будинку. Біля дверей кожної з квартир, де це відбувається, збирається невеличкий натовп, стежить за всіма подіями, дає поради, жадібно ковтає людські страждання. Коли один з пацієнтів помирає, натовп, до якого приєднуються і родичі померлого, пересувається до дверей квартири де ще не все закінчилось. І, звичайно, публіка дуже розчаровується, коли лікар радить вести людину в лікарню, бо це ж означає що далі шоу не буде. В принципі, ця сцена добре описує те чим є ця книга як така: страх, презирство, нерівність, жалюгідність, ницість, you name it, зібрані на одному блюді, приправлені песимізмом та іронією й подані шляхетній публіці. “Кушайтє, не обляпайтесь”.
Це як ресторан “високої кухні” єдиним блюдом якого є гнилі хот-доги. Кухарі в підвалі вибирають з них червʼяків, розкладають по золоченим тацям, а офіціанти в дорогих лівреях виносять це в шикарний зал ресторану. Публіка вдягає пенсне, роздивляється, принюхується, і, смакуючи цю дивну страву маленькими шматочками, шляхетно труїться. Натовп за вікном заздрісно ловить кожен рух, і сподівається хоча б колись долучитись, та столики заброньовані на місяці вперед. Пізно ввечері офіціанти і власник, добре розуміючи що відбувається, посміюючись над йолопами, рахують чайові і виручку, а потім поспішають додому нормально поїсти.
В цілому, якщо ваше почуття прекрасного дозволяє вам вживати отруту, то все нормально. Можливо, трохи затягнуто. Як на мене, розділів про Африку і Америку могло б не бути взагалі, нічого не змінилося б, можливо було б трохи логічніше. В них загальна токсичність героя виглядає аж занадто штучною. Хоча суміш страху, іронії, і жебрацької зневіри та безпорадності взагалі виглядає трохи штучно, а коли туди додати ще любовні походеньки, то взагалі уявити це все в одній особі стає дуже важко, але то може просто “загадкова французька душа” така.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар