Уявимо на хвилинку людину що добре знає фізику, яка йде по вулиці. Дивиться на людей, дерева, машини, будинки, натягнуті дроти, сонце нагорі, і крім звичайної картинки, яку бачимо ми всі, у нього, чи у неї в голові виникає додана реальність: усі ці вектори швидкостей, прискорень, сил, електричні поля, магнітні поля, і потоки формул які це все добро описують. Причому воно так було з самого раннього дитинства, просто все спочатку було розмитим і інтуїтивним, а далі, паралельно зі здобуттям освіти, картинка наповнювалась все більше і більше, розставляючи все по поличкам, на наукою відведені місця, допоки ця додана реальність не сформувалась повністю. Звучить як маячня. Це або діагноз, або неправда, бо воно якось не зовсім так працює.
Але от подібна “Нарнія” в голові у майбутнього митця нам чомусь видається цілком логічною і реалістичною. Про це люблять розповідати в інтервʼю, книги пишуть. І от часом не знаєш чи по-доброму заздрити, бо в тебе такого і близько не було, чи це просто така свідома брехлива маніпуляція, для того щоб підкреслити свою виняткову талановитість з самого раннього дитинства. Коли маленька дитина, з не бідної нормальної сімʼї (ок, сімʼя може дозволити собі служницю), каже що піднімаючись темними сходами і йдучи темним коридором він “Подумав, що все своє життя отак і ходив довгими вогкими коридорами, здіймався сходами крізь темряву, сам-один”, то це виглядає свідомою брехливою маніпуляцією, щоб читачі відчули цю винятково тонку чутливість. Так само як в брехливу маніпуляцію перетворюється і вся інша “Нарнія” в голові майбутнього поета. (Цього до речі немає у “Портреті…” Джойса, реверанс до якого зашито в назві книги).
Хоча оповідання нічо так, запам’ятовуються.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар