Мабуть був якийсь неоголошений челендж у письменників першої половини XX століття: приїхати до Парижу, трохи пожебракувати, написати про це книгу. Чи книги. Щось на кшталт того як художник пише купу автопортретів, в різний час, за різних обставин, в різних станах свідомості: фізіономія та сама, але нюанси відрізняються. Так і тут: Париж приблизно той самий: ті самі готелі, ті самі борделі, ті самі повії, ті самі клопи, ті самі консьєржки в тих самих задрипаних будинках з тим самим запахом нечистот і вигрібною ямою у внутрішньому дворі, і та сама вічна нестача грошей. Все те саме. Фізіономія міста, якщо в тебе обмаль грошей не сильно відрізняється, як і враження що місто до тебе розвернуте скоріше не лицем, а задом. А от як ти це все переживеш, що будеш думати про себе і оточуючих (і чи будеш думати взагалі), і в решті-решт як ти про це все напишеш - от оце, так, відрізняється. Можливо, зараз, Париж втратив привабливість для оцього от мистецького паломницького жебракування, за “духовним” стало популярним їздити на схід, в ашрами усяких там гур, що здебільшого потроху розводять нащадків колонізаторів на бабло, продаючи штучне запліднення високими ідеями. Але цей духовний атракціон поки що не зміг дати таких же цікавих і розмаїтих результатів як жебракування в Парижі.
Якщо ви звикли судити книгу за морально-етичними якостями головного героя/оповідача, то ця книга вам точно не сподобається. Так само як вона вам не сподобається якщо ви звикли блюзнірські кривитися від обсцентної лексики, чи абсентної оповіді (хоча абсент вони там здається не вживали), з купою натуралістичних подробиць. Плюс трохи расизму, багато сексизму, і декілька росіян: і в якості персонажів, і в якості згадки про російських письменників (Це може додатково тригерити, тому що той же Достоєвський спливає не як співець “загадкової російської душі”, чогось незрозумілого і дуже цікавого, що дає надію на те що просте пояснення того що ніякої душі там нема, може викреслити цього персонажа з загальносвітового пантеону. От тут якраз є ілюстрація того що все не так просто).
Оповідь, особливо роздуми, схожі або на трохи відфільтрований “потік свідомості” імені Лео Блума (тобто дещо з того шо приходить в голову таки пропущене), або на такий собі онлайн-чат “для своїх”. Коли розмова починається з одного, швидко переходить в щось інше, потім ще в інше, потім всі уже й забули що там було на початку, хоча якщо погортати назад, то якась логіка цих переходах таки присутня. Прикольно.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар