Прикольна ідея: вести оповідь від імені афериста. Людини яка хоче сподобатись, втертись в довіру і трохи зманіпулювати своїми жертвами, причому одною з жертв тут може бути і сам читач. Тобто все що говорить герой, все що йому, за його словами, відповідають, ну і звичайно самі події, можуть бути якщо не цілковитою неправдою, то десь напівправдою (навіть якщо згадати що це все таки художній твір, великою мірою вигаданий, як такий). Якщо щось не так з сюжетом, ідеями що проголошують персонажі, чи взагалі будь з чим, можна завжди сказати: “пфф, та це ж аферист, що ви від нього хотіли?”.
Хоча, нічого такого там насправді й нема. Трохи житія, трохи збочень, трохи філософських лекцій, дрібка гумору, багато самовихваляння. Філософськи лекції не дуже нудні, одна з них прям вилазить нізвідки і сама по собі є нефіговим сюжетним поворотом; як кажуть нотатки перекладача наукові факти в ній трохи переплутані, але вийшло цікаво. Розумні люди в післямові пояснюють що насправді все набагато складніше, але, навіть якщо у вас немає PhD з літератури, і за кожним кущем в творі ви не будете бачити тіней Шопенгауера, Ніцше, Гете чи Бергсона, все теж нормально буде читатися. Хоча, звичайно, якщо ви можете уявити що під час гарячих сцен в кімнату влітає Фрейд з сигарою в зубах і розглядаючи неподобство що там коїться кричить “а я що казав!” - вам буде ще більш веселіше; я, нажаль, такого уявити не можу.
Увесь текст написаний довгими складнопідряними реченнями, але читається дуже легко. Тобто на кінці речення ти або ще памʼятаєш про що було на початку, або не так вже й сильно той початок вже й треба.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар