“Неоднозначні враження” - проситься на язик, хоча насправді ні, враження доволі однозначні, однозначно позитивні, просто без великого захвату. Це доволі обʼємний епічний твір з купою локацій і ситуацій в які потрапляють головні герої, і кожен окремий його епізод дуже навіть ок. Цікаві події в дуже виразних декораціях з колоритними другорядними персонажами. Все як повинно бути.
Але до купи це все звʼязано не найкращим чином. Іноді здається що логікою подій керує просто сам факт того що це епічна історія в вигаданому світі (вигаданих світах), в ній повинні бути пригоди, автор це усвідомлює і просто про них пише, читач це усвідомлює і просто про них читає, герої це також усвідомлюють (ги-ги) і в якийсь момент впадають в екзистенційну кризу і починають задаватись доволі справедливими питаннями по типу “а що я тут взагалі забув?”, і якось не те щоб з цієї кризи вони адекватно вирулювали, але герої не контролюють сюжет, логіка подій не контролює сюжет, сюжет контролює автор, тому оповідь просто продовжується. Якщо в цьому була певна задумка (цілком можливо), що “загальна конструкція” твору підкреслює певною мірою філософію розвʼязки, то ідея цікава, але якось не зайшло.
Власне десь після перших 200 сторінок зловив себе на думці, що [пора б вже закінчувати, але це нажаль тільки перша чверть] з одного боку все подобається, з іншого - це ненадовго. Тому що:
a) цілі які стоять перед обома головними героями доволі дрібні, вони не варті 800-та сторінок
b) відповіді на додаткові питання які виникають “по ходу” набагато цікавіші за ті цілі
c) отримання відповідей на додаткові питання не має прямого причинно-наслідкового звʼязку з досягненням цілей
d) ситуація стрімко розвивається, питань стає все більше, тримати таку динаміку і надалі буде складно
e) до того ж “світ” (обидва його варіанти) можливо аж занадто складний як для не дуже складної історії.
Просто виходячи з обʼєму можна було б очікувати що темп уповільниться, цілі якимось чином зміняться, історія трохи розвернеться, наскільки це все вийде у автора - хто його знає. ( Наприклад, один з героїв міг би знайти батька і далі вони вже вдвох намагалися б “порєшать” всі інші питаннячка. А ціль іншого персонажа: “знайти попереднього власника” й так була de facto виконана майже на самому початку, і “це не те, продовжуємо пошуки” - ніколи не було проговорено, і воно не додає зрозумілості й так не дуже адекватним з точки зору виконання цілей подальшим діям.) В будь якому разі, певні зміни в плині історії дійсно відбулися, певні розмови дійсно відбулися, але, здебільшого, автор просто фігачить далі ігноруючи проблеми. Пригоди важливіші.
Пригоди важливіші і за логістику. Наприклад: герой може прийти до тями на маленькій залізничній станції маючи лише торт і ще один предмет, купити квиток, поїхати в інше місто, зняти номер в готелі, вмовивши прийняти у нього оплату місцевим аналогом готівки, бо він ніби переховується, піти погуляти, повернутись до номеру, переодягтися, піти в казино, купити фішки, побухати, після деяких пригод повернутися в готель на таксі, через декілька днів вибираючись з готелю усвідомити що речей тут і нема, й піти собі як є. Увага питання: речей не було на початку, речей не було в кінці: в що він перевдягався? У світі де він мешкає оплата відбувається здебільшого за відбитком пальця, іноді приймають “купони”, як наприклад в готелі, але це не 100% конвертована валюта: за яке бабло він їхав в інше місто, грав в казино, чи їздив в автоматичному таксі, якщо за відбитком пальця - то чому в готелі вмовляв на купони? Якщо за купони - чому він каже що це не зовсім готівка?
Або: ця вся фігня с кешем - тому що герой переживає що за ним стежать, можливо хочуть вбити, в тому числі й тому що в нього з собою артефакт який багато кого цікавить. Спочатку артефакт в спеціальному футлярі він таскає в кармані, потім, в якийсь момент він опиняється в нього висячим на шиї - як? коли? чому? Герой декілька разів “плаває” чи то в річці чи то в лазнях: де артефакт в цей момент? чому він не переживає що його просто вкрадуть? Чи логікою рухає знову ж та сама епічність: щось погане може трапитися тоді коли відбувається “пригода” з поганими пацанами, коли пригода з поганими пацанами ще/вже не відбувається, - все добре, можна не паритися. Etc, etc. Знову ж таки: це про звʼязок між окремим епізодами. Тут вже не структурний, а горизонтальний. Про “долю дрібниць” так би мовити, яка не завжди прослідковується.
За сумішшю жанрів, і тим які саме ці жанри, за певною концентрацією на “внутрішньому” житті персонажів, дуже нагадує Роджера Желязни, в тому числі “Хроніки Амбера” але не тільки. Хоча це схожість скоріше формальна, в деталях вони зовсім різні. В решті-решт Роджер Желязни був набагато лаконічнішим, його світи - це скоріше навіювання через знайомі стереотипи. Світи в Aurora Borealis - це складні конструкції з дуже великою кількістю дрібних деталей, хоча світ тут не є самостійним персонажем чи чимось із серії “все одно що там відбувається мені просто подобається/цікаво там знаходитись”, але.. вражає. Без оцих от давньої і майбутньої античності це була б доволі посередня фантастика, нічого особливого, а так особливе все таки є, як не крути.
Цю книгу, можливо, цікавіше було б перечитувати, ніж читати вперше. Бо такі книги перечитуєш для того щоб “знову опинитися”, загальні речі вже не становлять великої цікавості, ти вже знаєш чого очікувати. І от якраз примітних місцин і людей тут таки багато, є на чому сконцентрувати увагу, є де походити, є що пороздивлятись.
Публікації
