Бог помер. Кожен має можливість стати своїм власним індивідуальним богом. Мури які тримали людину століттями впали, простір для особистого чи то інтелектуального, чи то духовного розвитку відкритий. Груповий психоз у вигляді нації, мови й віри втратив сенс. Натомість Європу розриває Велика Війна, індивідуальність, будучи нещодавно віднайденою, знову втрачена, людина знову частина “стада”, й як частина стада не має шансу на виграш. Стаду від того також не те щоб добре, але то таке, нічого нового. Густав Майрінк пише свої темні історії, в яких герої намагаються торувати шлях до особистого порятунку, почасти змінюючи заклики до повалення державного ладу на містицизм, але який там може бути порятунок, якщо навкруги божевілля.
За темами схоже на твори письменників “втраченого покоління”, але замість суворої реальності це все-таки сни: оповиті легендами, містицизмом, з елементами нічних жахіть, з подекуди різкою зміною дивних картинок і поєднанням непоєднуваного.
Між тим, не дивлячись не бекграунд, це не історії по типу тих де люди здебільшого всю книгу бухають і жаліються на життя, чи ведуть нескінченні довгі нудні розмови. Трохи довгих розмов тут є, та перш за все, все-таки є похмура Прага й не менш похмурий Амстердам, в яких, з дивним людьми відбувається якась чортівня.
Такі собі жахастики з “високої полиці”. Дуже сподобалось.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар