В мене міфи Давньої Греції, та й не тільки, як правило асоціюються з чимось нудним. Товсті “академічні” видання, в яких суворі науковці досить сухою мовою переповідали що там ті греки колись собі напридумували. Можливо ще й з купою таких же ж нудних приміток, щоб точно все пояснити і розжувати. Можливо є й інші книжки з міфами, де все не так погано, але коли це вивчалось в школі, і тобі задавали прочитати міф про “Когось і щеКогось” то було саме нудно й не цікаво. Хоча була й інша сторона медалі, на перервах, друзі, що прочитали трохи не по програмі, дуже яскраво і цікаво розповідали про те що “все не так однозначно” і греки були ще тими шибениками в своїй невгамовній фантазії.
От “Міфи” від Стівена Фрая - це скоріше другий варіант, “міфи на перерві”. Це ті самі давньогрецькі міфи, добре відомі, але розказані просто, з фірмовим гумором, з величезною любовʼю автора до героїв і сюжетів, з купою асоціацій з сучасністю. Власне, це міфи розказані так, якби їх зараз розповідали і переповідали, так само як це робили колись, а не просто вивчали в суворих застінках освітніх і наукових інституцій.
Дуже прикольно.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар