Дивна асоціація, але саме вона переслідувала під час читання: це якби дія трилогії про “Нейроманта” Гібсона розгорталася в українському селі, але при цьому б і кіберпанкова похмурість, і художність “кібер-“ складової, були б витіснені “стендапом”. Особливо враження підсилилося після початку боротьби Аллервельту і Вільтхеру.
Прямі посилання, непрямі посилання, і просто думки про те що це на щось схоже, переслідують усю книгу. Така собі каша з багатьох компонентів: їстівна, але не шедевр кулінарного мистецтва, могла б бути кращою. Навіть на загальному рівні - це трохи каша. В книзі чотири розділи і ці розділи досить помітно відрізняються.
Перший розділ. Таке собі знайомство зі світом. Якби “Дизель-шоу” вирішили додати в свій побутовий гумор фантастичні елементи - це для них чудовий сценарій, який особливо навіть не прийшлось би переробляти. От тупо: ха-ха-ха задтроти - на сцену виходить типовий задрот - жарти про те як же ми їх не ненавидимо, бо вони зарозумілі і в них умови проживання кращі - публіка регоче, аж падає з крісел, моржі ревуть, у роялі тихо плавають шпроти.
Другий розділ. “Дизель-шоу” потроху перемішується з пєлєвінщиною, стає гірше. Складається враження що автора сильно недолайкали в інстаграмі, і він видає брєдову хейтерську теорію всього, за лекалами п’яти-десятирічної давності, яка зводиться до того що соціальні мережі - то все напоказ, несправжнє, зомбаки втикають в телефони а інші цим живляться. Дякую, ми це вже давно перетравили, але й дякую що було коротко і не має ніякого практичного впливу на подальший сюжет.
Третій розділ. На сцені з’являється його величність Абсурд, стає набагато краще. Біси займають належне їм центральне місце в оповіді і видають офігенну історію про борщ. Хейт до соціальних мереж переходить від брєдової теорії, до цілком пристойної практики. Починає розгортатися основна сюжетна лінія, помірно цікава, з інтригою. “Дизель-шоу” йде зі сцени.
Четвертий розділ. Це, нарешті, - просто нормальний кінець історії, написаний з гумором.
Третій-четвертий розділи цілком ок. Хотілося б звичайно більше деталей, більше сюжету, краще промальованих персонажів, але навіть в такому вигляді цілком можна читати. Початок - він навіть не дуже потрібний, якісь елементи могли б просто бути поступово вплетені в основу історію, а щось не варто було б взагалі чіпати.
Скоріше за все я не цільова аудиторія цієї книги. Особисто для мене це більше в кошик “такі книги також потрібні [але я не хочу їх читати]”. Хоча допомогло зрозуміти, що гумор, коли чи не єдиною метою автора є розсмішити, в друкованому вигляді мені геть не заходить.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар