Дуже мила, м’яка, лагідна сатира. Що, мабуть, для сатири що критикує суспільні, соціальні, економічні, etc явища якось не звично. Звично, коли перед тим як критикувати (ок, “сатирирувати”), супротивника треба максимально обеззброїти, а також морально/емоційно підготувати читача що “зараз буду бити словом”, і потім вже жахнути: дзвін у вухах, супротивник скорений на підлозі, читач сміється. Тут великих емоційних гойдалок нема, все тихо, спокійно, одноманітно, просто в якийсь момент у супротивнику опиняється маленька голка з добре дозованою порцією отрути, а оповідь продовжується далі, особливо не концентруючи на цьому увагу.
Не дивлячись на те що пройшло вже більше 100 років після написання, більшість тем що критикує автор все ще актуальні і зрозумілі. Так, можливо, газетярі тепер скоріше б були блогерами, такі самі шахрайські схеми творяться не в акціонерних товариствах, а на криптобіржах, але це деталі. Бізнес на релігії, наприклад, зовсім не змінився. Звичайно, нічого радикально нового там нема, все говорено і переговорено багато разів, але, це все ще не текст який має суто історичну цінність, це все ще не про “подивитись як воно там було”, воно так і є.
Що не дуже сподобалось: дія відбувається в Стокгольмі, я там ніколи не був, а в книзі місцями дуже багато “географії” міста, назви нагромаджуються на купи, їх забагато, в них губишся; автор іноді настільки скупий на слова і пояснення, що відразу не зрозуміло кому з людей що знаходяться в кімнаті належить репліка (хоча вцілому діалоги в нього прикольні).
PS. Передмову краще не читати, по-перше там є спойлер, по-друге більша її частина про те чого в книзі нема, по-третє таке враження що вона написана школярем який між цитатами з Вікіпедії вставляє випадковим чином захопленні вигуки - типовий нудний підручник з укрліту середини 90-х. Видання від “Ще одну сторінку” дрібним шрифтом, краще б книга була повноформатною, і шрифт трохи більшим.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар