“Нічого не зрозуміло” - “Нічого не зрозуміло, але трохи цікаво” - “Щось поступово прояснюється” - “Упс, кінець”. Певною мірою динаміка схожа на книги “Нейроманта”, але “Периферал” складніший. Перенасиченіший деталями.
Коли ти вчишся в школі, дорослі тебе люблять лякати тим що “якщо ти цю тему не зрозумієш, то все, все пропало, хрестись і тікай, далі буде дуже-дуже складно надолужити”. От з книгами Гібсона виникає схожий страх. Історія починається “з середини”, тебе просто кидають в незнайомий світ, з безліччю деталей, з цілою купою героїв, не зосереджуючи особливо на них увагу, просто щось починає відбуватись, “що воно таке” чи “хто це такий” ти можеш зрозуміти скоріше з того що він робить чи що з ним роблять, за певними ознаками, а не за прямими описами, і виникає страх що далі буде тільки гірше і складніше.
І хоча все що потрібно про все і всіх автор повторить неодноразово, і можливо навіть дещо пояснить, але то вже потім. А поки: величезна купа деталей, іноді дивна мова, стрімкі діалоги, дуже короткі глави, і відповідно дуже швидке перемикання уваги з одних персонажів на інших, все це створює якусь уривчасту картинку, яку ти ще й намагаєшся запамʼятати, і якось замість того щоб занурювати в історію, автор, здається, тримає тебе від неї на певній відстані. Типу: ти будь тут, дивись, оглядай, але тебе сюди ніхто не затягував, сам прийшов, “будь як в дома, але не забувай що у гостях”. Дивне враження.
Але якщо змиритись з тим що “тебе тут ніхто не тримає”, то історія буде розказана, основні питання закриті, крапки розставлені. Тут все чесно.
Цікава, в дечому іронічна, версія того як саме стався апокаліпсис, і в дечому незвична ідея того що пережили його здебільшого заможні люди. Книги, фільми і серіали вчать нас тому що ці прокляті багатії не проти мати план “Б”, та він має властивість не спрацьовувати, тоді як відчайдушні сміливці… а тут: ну в принципі який апокаліпсис, такі й результати.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар