Юрій Яновський. Майстер корабля

 Взагалі не зрозумів. Таке враження що цей роман писали декілька різних людей: талановитий письменник, який, можливо, випередив свій час; автор пригодницької літератури середньої руки; “стандартний” український “класик” з підручника: там де соловейко тьох-тьох-тьох, описи на декілька сторінок, і оце-от-все; графоман; затятий комуніст; п’ятнадцятирічний підліток, що хоче додати своїм словам ваги і робить вигляд що він дорослий. Причому всі ці люди або майже не розмовляли один з одним, або просто не змогли домовитись про всі деталі. Десь там в романі, в комуністичному брєду, автор мріє про те що фільм буде не твором єдиного митця-індивідуаліста (кляті бружуї), а колективу режисерів, мистецького колгоспу такого собі. Можливо сам роман написаний таким собі колгоспом письменників, хто його зна.

Я точно упереджений до української літератури: стандартна шкільна травма, нічого дивного. Хоча й розумію що як нема англійської, американської, французької, чи навіть російської літератур, а є окремі письменники і окремі твори, які можуть подобатися чи не подобатися, так само і з українською. Не може бути геть усе однаково погано, чи геть усе однаково добре. Тому коли я починав це читати, думав “ок, щоб прибрати упередження, можна уявити що це переклад”, але в цьому випадку уявити виявилось складно: перші 30-40 сторінок на тебе вивалюється стільки мікроподробиць щасливого комуністичного майбутнього, що тут треба робити поправку на те коли і де це було написане, який там вже переклад. Дуже скоро початок почав нагадувати “Страну багровых туч” Стругацьких: це здається також їх перший роман, і десь перша третина-половина твору про планету на якій переміг комунізм, і ти так само повинен був читати це, і розуміти “ок, часи були такі, інакше не можна”, якщо читати далі - там починається екшн і все норм. Можливо дивна асоціація, але це чи не єдиний твір з того шо я читав, де прям так явно йдеться про щасливе комуністичне майбутнє через N років, навіть у більш пізніх творах самих Стругацьких ця тема проступає не так явно. Тобто ніхто їх за язик не тягнув: вони в то вірили, вони про те й писали (перестали вірити - перестали писати).

Яновського очевидно також ніхто за язик не тягнув: в те що вірив, те чого фанатично хотів, те й описував. І колгосп з режисерів - це вже не просто про якусь соціальну рівність, права трудящих чи щось таке лайтове, це про перебудову суспільства, суспільного ладу і в решті-решт самої людини на ленінських принципах. Фанатично, з вогнем в очах, без жалю. Через 4-5 років після написання роману ці мрії почнуть втілювати у життя, але не так як хотілося. Бо хотілося якось так щоб і колективне перемогло, і рівність, але можна було б наказати (слугам?) розтопити тобі вогонь (перший абзац книги), очевидно в режисерському колгоспі деякі також повинні були б бути рівніші за інших. І рівніші дійсно знайшлись, але трохи інші. А цих: кого розстріляли, хто сам застрелився, хто почав плазувати перед владою.

Хоча стоп, що як не плазування перед владою є змалювання величної постаті наркома зовнішніх справ? Його образу присвячено чи не більше тексту, ніж будь-кому іншому з героїв, можливо навіть більше ніж усім героям разом узятим. Герої розповідають свої історії, так, але детальному портрету героя на тлі історії немає для жодного з них. Більш того, якщо мова йде про те що книга змальовує кіновиробництво, то левова частка цього виробництва - це власне зйомка відвідин наркомом Міста і його зустрічі з турецьким колегою.

Але часи були такі. Що поробиш.

І от на фоні цього всього (а це велика частина тексту), в мене закралася єретична думка: “а що про цей твір казали б якби він був написаний російською?” Той самий текст, але іншою мовою, там нема нічого такого що не могло б бути написано в той же час, про те саме місто, але російською. Згадали б про фанатичний комунізм? Про плазування перед владою? Звернули б увагу що в тексті що написаний в 20-х роках є про план нападу на Польщу в 40-х: Директор загине в 40-х під Варшавою, цікаво що він там робитиме з точки зору комуніста 20-х? Чи роман просто не витримав би конкуренції і про нього всі забули б і не було б про що згадувати через 100 років? Чи його б навіть не видали в такому вигляді, бо забагато зайвого тексту, а коли зайвий текст видалити то вийшла б невелика повість?

Не маю однозначної відповіді на ці питання. Можливо навіть заздрю тим кому сподобалося. Мені сподобались окремі шматки (тому 3/5, а не 1/5), але якось суцільного захоплення чи занурення в історію не виникло.

А, так, все ж таки “Море, сонце, Одеса” - я не вірю в цю історію. Це не історія людини, яка, як вона сама стверджує, прожила і пропрацювала в місті 50 років. Це історія чувака, який приїхав на місяць в санаторій, побухав в центрі з іншими такими ж, курортний роман, випадкові побрехеньки місцевих алкашів, трохи соціально-корисної праці - санаторій все ж таки радянський, і відповідно купа романтики і спогади про найкращий відпочинок - от в такому варіанті “експортної” історії для туристів, так, мабуть якось так воно і могло б бути.