Джерелом влади є народ; народ здійснює владу або безпосередньо, або делегуючи її тим кого обирає; держава виникає чи то як тріумф панівного класу над пригнобленими, чи то в результаті суспільного договору, чи то як результат потреби в більш складних формах комунікації при збільшені кількості населення на певних територіях, чи ще якось; etc, etc, etc. Це те про що нам розповідають в школі, потім нагадують в вищих учбових закладах, потім діляться як одкровенням численні політики, політологи, журналісти, чи просто пройдисвіти які бачать десь тут можливість заробити. Красиві слова, стрункі схеми того як все повинно працювати, садок вишневий, сріблясті поні блюють райдугою.
Ця книга - розмірковування Мішеля Фуко над зворотнім боком цієї ідилічної картинки. Коли поні вже проблювалися і щось з цим райдужним добром розкиданим по подвірʼю треба робити, знайти для ного адекватне застосування, чи принаймні пояснення. Мова скоріше не про каральну функцію держави, як можна подумати з назви, хоча, безумовно, вона тут є основним прикладом, а скоріше про механіку сучасної влади як такої. Не обовʼязково державної влади. Про те як влада з феєричного шоу імені короля перетворювалася на непомітну сіру мишу, що зʼїла весь корм для поні і вони попередихали, а може й тих поні ніколи не було.
Коли я починав читати цю книгу пожартував що це посібник з менеджменту - так ось: це не зовсім жарт. Звичайно, закінчити проєкт вчасно вона не допоможе, рівно як ніяких інших практичних відповідей не містить, а от поглянути глибше, або трохи по іншому на звичні речі, про які ніколи не задумуєшся, може допомогти.
Іноді нудно, іноді задовго, але цікаво.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар