Якщо коротко: Шерлок Холмс і Генрі Джеймс [письменник] рятують світ, або Америку, або.. щось чи когось таки рятують, якісь загадки розгадують: важливий скоріше не результат, а процес.
Результат здебільшого очікуваний, тут не має оцього стандартного детективного, коли на середині книги здогадуєшся а хто ж саме вбивця, і потім чекаєш ще триста сторінок щоб або сказати “а, ну я так і думав”, або з подивом закричати “ну зовсім неочікувано, оце автор закрутив, я б ніколи не здогадався”. Розв’язка приходить в той момент коли вона вже не дуже цікава, можна за 10-20-30-40 сторінок до кінця спокійно йти спати, і особливо мучитись тим “ну що ж там, чим все закінчилось” не будеш. Здебільшого це все таки про пригоди (vs. розслідування) Шерлока Холмса, так ніби про них писав Генрі Джеймс, у якого іноді відбирав друкарську машинку Гай Річі для того щоб прописати екшн сцени, бо де Генрі Джеймс, а де екшн.
Шерлок Холмс тут - це вже не той Шерлок, про якого писав Конан Дойл, це скоріше результат осмислення, переосмислення і перепереосмислення цього образу масовою культурою, з загнаними під збільшуване скло, роздутими до абсолютної упізнаваності елементами оригінального твору. Не дивно що головне філософське питання яке ставить собі Холмс увесь час: “Я справжній, чи я вигадка Ватсона? Чи ми з Ватсоном - вигадка Конана Дойла?”. І не дивно що єдиний герой твору який увесь час намагається допомогти з відповіддю на це питання - Марк Твен, “образ” якого також за останні сто років зазнав трансформації - з такого собі Семюеля Клеменса, письменника, в цілком самостійний образ тієї ж таки масової культури.
Книга прикольна деталями: епізодами, мікроепіздоами, сценами, діалогами, мікроповоротами сюжету. Є можливість поблукати Вашингтоном і іншими американськими містами наприкінці XIX століття. Переважна більшість героїв - реальні люди, або ж відомі персонажі Конана Дойла. Сюжет - це скоріше фон для того щоб розповідь могла відбутись.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар