Я бачив серіал на Netflix і мені було цікаво дізнатися як це написано. Дізнавсь. В серіалі дивні підлітки бігають, вбивають якихось почвар, а в проміжках між екшоном, дивно і невмотивовано реагують одне на одного, принаймні на початку, потім реакції вирівнюються. Підлітки в серіалі виглядають так ніби дизайнер намагався натягувати на Барбі і Кена одяг у різних стилях і вони усвідомлюючи свою стилістичну неперевершеність поводяться наче плаксиві, трохи істеричні, манерні моделі, навіть якщо за сюжетом є тренованими машинами для вбивства несьогосвітніх сутностей. Книга трохи відрізняється за сюжетом, але вайби вцілому десь такі самі.
Фентезійний світ тут будується на ідеї що “всі оповідки - це правда”, яку неодноразово виголошують герої, і над якою час від часу жартують, тому що все-таки “майже всі” і “майже правда”. При цьому магічна частина світу, - на відміну від того ж “Гаррі Поттера” в якому цивілізація чарівників зупинилася в своєму розвитку десь у XIX столітті і так в ньому і продовжує жити, - досить навіть добре інтегрована в сучасність. Ба більше усі ці чаклуни, вовкулаки, вампіри, фейрі, нефіліми - це такі типові сучасні субкультури у великому місті, представники яких не дуже товаришують між собою. Навіть головний злодій - типовий релігійний фанатик, який відколовся від [субкультури] інших релігійних фанатиків, які були недостатньо фанатичні, як на його смак, та ще й зав’язли у бюрократії й самозбагаченні, забувши про те що насправді слід робити: вогнем і мечем сіяти добро. Дуже американська тема. Ну й звичайно представників різних субкультур більше вирізняє їх субкультурна ідентифікація, ніж … в даному випадку, їх магічні особливості. І зрозуміло що ті хто до цих тусовок не належить - вони просто “нормальні” й особливо нікого не цікавлять, існують собі на фоні, хай собі існують. Ідея будувати вигаданий світ на такому підґрунті не нова, але доволі цікава. Реалізація - ну от прям якось не дуже.
Не перше що я читаю тому що щось до того подивився, але вперше задумався про те, а зрозумів би я взагалі що тут відбувається, що як працює, якби спочатку прочитав. Не маю однозначної відповіді, але от прямо дуже невпевнений. У подібних книгах, якщо вони не містять “лекцій” про світ, а деталі вводяться поступово, як правило, те що важливе для сприйняття світу повторюється багато разів, щоб читач точно запамʼятав і міг вільно себе почувати в контексті, а те що не дуже важливе - ну загадали та й забули. Таке враження що тут все навпаки. Про роботу мотоцикла на демонічній енергії ми дізнаємось загалом приблизно стільки ж (якщо не більше), скільки про руни - хоча руни - це основний “робочий” інструмент головних героїв, а мотоцикл - дрібна цікавинка, мало важлива для будь-чого.
Вцілому текст - це нескінченні діалоги з перебивками на:
a) детальний опис того хто як одягнений
б) згадку про те що саме зараз сонце сходить/заходить забарвлюючи усе в який-небудь-відтінок червоного
в) перелік мостів Нью-Йорка які перетинають герої
г) те щоб сказати що транспортний засіб яким користуються герої в даний момент “врізається в потік машин”.
а)-г) - чи не єдине художнє забарвлення, у випадковому порядку повторюється багато разів.
Точно не шедевр, щось більше з категорії “чтиво”, “чтиво” не погане, хоча могло б бути й кращим. І з цим дуже контрастує шедевральна якість українського видання і … відповідно вартість, особливо якщо без знижок. Це прям якось дуже круто, як для такого. Якщо цинічно: цікавості тут гривень на 200, а хочуть за нього 750.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар