Така собі історія життя людини, яка не дивлячись на свій вроджений психічний розлад, робить доволі стрімку карʼєру. Розлад має зовнішні ознаки чогось на кшталт легкої форми аутизму. Дія відбувається на початку XIX століття.
Якби книга була написана в наш час, то з такими вихідними даними, оповідь неодмінно крутилася б навколо конфлікта героя з клятим суспільством, яке не хоче сприймати індивідуальні особливості, герой страждає і оце от все. Але вона написана в 1983-му році і ця проблематика якось майже і не зʼявляється. Іноді ненадовго виникає за задньому плані. Що, ретроспективно, породжує купу питань. Якщо за сорок років що пройшли з написання книги очікуваний кут зору так змінився, то що ми взагалі знаємо про початок XIX століття? Як там було? Наскільки ставлення до людей з особливостями зараз, критику якого ми могли б очікувати, зумовлене “стандартизацією” людини яке принесло XX століття через освіту, загальний військовий обов’язок, економічне планування etc, etc, etc?
Автор насправді не задається цими питаннями, він просто вигадує суспільство в якому людина з особливостями може більш-менш нормально функціонувати. І, відповідно, фокус зміщується на те як герой вчиться пристосовуватися до життя. Вчиться, використовуючи такий собі сьогочасний “антипаттерн”, на мові співбесід він формулюється досить просто: “використовувати свої сильні сторони, компенсуючи або й ігноруючи слабкі”. Від нас часто очікують натхненних історій про те як ми здолали свої слабкості, як ми витрачаємо купу сил на те щоб “в лоб” навчитись робити те що в нас не виходить, замість того щоб визнати що “я ніколи не зможу … так як це роблять інші”, і зайнятись тим що можеш робити краще. Тут може відкритись простір для розвитку трохи нездорової, можливо згубної самовпевненості, і трохи воно проскакує у героя, але.. ну ідеальних рецептів взагалі нема.
Психічний розлад з яким має справу головний герой - це таке собі сповільнене відчуття часу і дослідження того “як це” - фактично центральна тема книги. В тому вигляді яке це подано в розповіді:
- це цілком вигаданий психічний стан (навіть якщо подібний розлад і є, те що тут описується цілковита вигадка)
- його зовнішні прояви (як я казав на початку, схоже на легкий аутизм) мають вплив на сюжет і “рухають” деякі епізоди
- роздуми героя, в той же час, - це така собі гра в філософію, намагання осмислити час, сприйняття часу і все з цим повʼязане.
Буде дивно звучати, бо книга мені вцілому сподобалася, а сповільнене відчуття часу - її центральна тема, яка винесена навіть в назву, і воно там в тому чи іншому вигляді ледь не на кожній сторінці, але… як на мене це сама слабка складова. В більшості випадків це десь між “сім раз відміряй - один раз відріж” і маячнею яка красиво звучить. Глибоким аналізом, спробою показати явище з різних боків і не пахне. По колу, одне й теж, багато разів.
Ну і на сам кінець: у цьому трохи вигаданому світі, з вигаданим психічним розладом діє головний герой, ім’я і біографія якого співпадає з ім’ям і біографією цілком реальної людини - англійського морського офіцера, мандрівника, дослідника Півночі - Джона Франкліна, що перетворює книгу на захопливу пригодницьку історію, дуже навіть цікаву.
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар