Генрик Сенкевич. Хрестоносці

 Насправді, не сильно відрізняється від фентезі: королі, князі, рицарі, дами серця, пригоди, погоні, битви, і мирне населення яке страждає поки пани зʼясовують у кого пірʼя на шоломі довше, але кому до того є якесь діло. Магії нема, але є магічне мислення. Єдине що: деяких персонажів і події можна загуглити і дізнатися більше, але в цьому випадку це може й трохи сумнівний бонус.

1385р - Кревська Унія: Польща і Велике Князівство Литовське домовляються про утворення такої собі “Союзної держави”, на ”віки вічні”. Польська королева Ядвіга виходить заміж за Великого Князя Литовського Ягайла, Ягайло стає королем польським, Литва окатоличується. В Литві не всі в захваті від такого обʼєднання, починається громадянська війна, яка підносить в якості лідера двоюрідного брата Ягайла Вітовта. В решті-решт брати якось домовляються. Формально визнаючи себе васалом Польщі, Велике Князівство Литовське продовжує своє існування як незалежної держави ще на майже 200 років до утворення Речі Посполитої (Люблінська унія, 1569р). Більш того: завдяки бурхливій політичний і військовій діяльності Вітовта, що забирав під свій контроль все що погано лежало, Велике Князівство Литовське стає найбільшою державою Європи. В той же самий час на півночі тодішньої Польщі і ВКЛ тривають перманентні прикордонні конфлікти з Тевтонським Орденом.

Суттєва проблема Європи тих часів: різного роду знаті стало набагато більше ніж територій і титулів. Перший син успадковував за батьком землю й титул, а от інші мали лише красиве прізвище з шляхетним префіксом, і, можливо, або освіту, або хоча б військові навички. Ті що мали освіту могли робити церковну карʼєру, а от куди податися з військовими навичками не завжди було зрозуміло, особливо якщо довго не було війни. Для того щоб якось позбавитись від натовпів навчених, озброєних бомжів з знатних європейських родин, видумали Хрестові походи. Майже всі не мали особливого успіху, а от мету зменшення популяції озброєних альфа-самців виконували бездоганно. Більшість Хрестових походів, звичайно, була на Близький Схід, за звільнення Гробу Господнього, але й були спроби пошукати кого там ще в Європі можна охрестити: так хрестоносці опинилися на узбережжі Балтики. І хоча хрестити на кінець XIV століття там вже не було кого, викурити звідти цей зброд було досить важко.

Де-факто, склалося дивне статус кво. Для того щоб або трохи розжитися “благородним грабунком” , або звитяжно загинути, західноєвропейським альфа-бомжам вже не треба було їхати до Єрусалиму, вони могли податися до держави Тевтонського ордену і приймати участь у прикордонних набігах на Польщу й Литву. В той же час польська дрібна шляхта з іншого боку кордону займалася приблизно тим самим, приблизно з тією ж метою. І там вже як Бог пошле. Західна Європа спостерігала за цим жабо-гадюкінгом з поп-корном і глибоким занепокоєнням, тут нічого нового. В решті-решт поляків і литвинів це дістало, сталася велика війна, Грюнвальдська битва (1410), де обʼєднані війська людей, ельфів, гномів… пардон: поляків, литовців, русинів, молдаван, чехів, татар, і ще багато-кого, розбили тевтонських рицарів, що поклало кінець могутності ордену. Хоча на повну скористатися наслідками перемоги поляки и литвини не змогли, і.. багато ще чого там потім було. Іронічно: покоцана держава тевтонського ордену, що в решті-решт вжалася до території маленького Прусського герцогства… зараз називається Калінінградською областю і є європейським анклавом рф. Пороблено там, чи що.

В будь-якому разі: приблизно таке історичне тло: від Кревської Унії до Грюнвальдської битви. Пам’ятаючи про те що це все ж “прикордонний жабо-гадюкінг”, основним мотиватором для більшості “благородних” героїв зі всіх боків в романі слугують три речі:

а) доїба…домахитися. Молода гаряча кров шляхетних пацанчиків, що живуть по рицарським понятіям, вимагає жертв. Навіть просто так.

b) нажива.

с) розгрібання наслідків перших двох пунктів.

Типова гопота. Так само як тоді головний герой давав обіцянку принести дамі серця пірʼїни з шоломів трьох німців, так зараз це було б "гопнути трьох лохів, з останніми iPhone”. Звичайно рицарська гопота мала більший вибір “колящє-рєжущіх”. Але суть та сама. Потім, випадково, гопнули мєнта шо прогулювався з “вором в законі” і попали на.. суд до короля. Десь так виглядає перша велика пригода головного героя. І продовжувати далі конвертувати “Хрестоносців” в умовний [вибачте] “Бандітскій Пітєрбург” от взагалі не важко, але я на цьому зупинюсь - не моя тема, не бачив жодної серії, “друзі розповідали”.

При цьому, не дивлячись на те що більшість подій - це по факту розборки високородних банд, поляки тут представлені як чисте добро, а тевтонці - як чисте зло, литвини - як м’ясо (“баби ще народять” - це цитата з роману). Якоюсь мірою це було очікувано, але все таки полякоцентризму місцями аж занадто багато, більш схоже на пропаганду, ніж на героїчний епос. Без цієї пропаганди обʼєм міг би бути десь на чверть меншим. І повертаючись до порівняння з фентезі: теж саме у видуманому фентезійному світі сприймалося б набагато легше, фентезійні історії часто будуються на казковому протистоянні “чистого добра” і “чистого зла”, це нормально. Але у Сенкевича і поляки і тевтонці діють як дуже-сильно-не-святі, це історично виправдано, і в той же час з одних він робить майже святих, а з інших друзів сатани (іноді буквально). Це єдине що не сподобалось, але не сподобалось дуже сильно, бо цим пронизаний весь текст.

Не дивлячись на попередній абзац: в цілому скоріше ок, ніж ні. Цікава, трохи трагічна пригодницька сюжетна лінія, цікаве історичне тло, дуже динамічно, точно не нудно.