Франц Кафка. Процес.

 Згадалося під час читання - не знаю чи є зараз таке, скоріш за все є, хоча можливо стало трохи краще: коли ми вивчали право, економіку, соціологію, чи щось таке в школі чи універі, у програмі завжди траплялася тема по типу: “розвиток поглядів про державу і право в Україні”. І незалежно від того про погляди на що саме йдеться, оповідь неодмінно містила погляди на це Т.Г. Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка, виявлялося що вони думали про геть усе на світі і чомусь це було дуже важливо для формування юридичної, економічної, політичної, соціологічної, etc думки. Цілком радянська традиція, де не те що в якихось гуманітарних дисциплінах… а можна було відкрити підручник з вищої математики, чи фізики, і не дивлячись на те що 500 сторінок там будуть лише формули і пояснення до них, в передмову неодмінно вставляли цитати з Лєніна і рішень чергового зʼїзду КПРС. Чому про це згадалося: тому що “Процес" - це певною мірою ілюстрація того як воно насправді виглядає коли автор у художній формі описує своє сприйняття державних інституцій,… а не оте от натягування сови на глобус з підручників “бо треба щось написати, а сильно занурюватись в тему не хочеться”.

В книзі декілька рівнів абсурду, безперечно “юридичний” абсурд є найпомітнішим, хоча в той же час, можливо, найнеабсурдніший. Замість таємничої “організації”, що є такою собі державою в державі, можна підставити будь-яку більш-менш помітну державну інституцію і не буде зрозуміло “це все ще абсурд, чи уже сатира, причому дуже близька до реальності”, присутні художні перебільшення, але в цілому десь так воно і є насправді. Так ніби головного героя з’їв Левіафан імені Томаса Гоббса , і він блукає його внутрішніми органами з дрібними клерками, адвокатами, різноманітними “рєшалами”, з такими самими зʼїденими як і він сам, на різних стадіях перетравлення, і намагається [разом з читачем] зрозуміти а що це таке і як воно взагалі працює.

Інші очевидні рівні абсурду це власне сюжет з різкою, ірреальною зміною “картинок” і дії самого головного героя. Принцип “якщо на стіні висить рушниця - обовʼязково пролунає постріл” тут не працює. Скоріше: спочатку пролунає постріл, потім на сцені зʼявиться холодильник, який там начебто завжди був, і в його морозильний камері знайдеться рушниця. Причому це нікого не здивує. Це все нагадує сон, подекуди еротичний. Можливо тому епізоди власне зі снами автор або недописав, або викреслив: навіщо “реальні” сни, якщо весь текст - це ніби запис сну, а сни в снах - це вже якийсь Inception, зайве воно тут.

Поки що єдина книга, в якій цікаво читати примітки з тим що закреслив автор, або з недописаними розділами, що не увійшли в канонічний варіант основного текста (роман видано посмертно, з чернеток, навіть послідовність розділів - це інтерпретація Макса Брода): прям дуже впадає в вічі як Кафка “викреслює логіку” з оповіді, або як його заносить в “нормальну” розлогу історію, але він її не дописує, бо якось не ліпиться нормальна розлога історія в скупий, химерний і водночас досить динамічний текст.