Джозеф Кемпбелл. Тисячоликий герой

Автор намагається зібрати релігії, міфи, казки, ритуали під парасольку єдиного “мономіфу” і інтерпретувати результат з позицій [нехай буде, дуже грубо] психоаналізу. Перше - цікаво, друге - не дуже.

Всі історії створені людством схожі одна на одну, всі епічні історії - тим більше, в них можна виділити окремі елементи: події, випробування, які так чи інакше переживає герой. Книга насичена прикладами схожих елементів з різних культур, є спроба класифікувати ці елементи і вибудувати загальну модель “шляху героя”, можна легко згадати і почати пристосувати власні приклади з того що наплодила масова культура за останні десятиліття - вони непогано вкладаються в цю схему (хоча це не є аргументом на користь універсальності/адекватності/правильності схеми, більш того дещо є прямим наслідком її існування).

Спроба інтерпретації “метаміфу” за допомогою символіки Фрейда/Юнга і ко - таке собі. З того шо приходило на думку під час читання, єдиний кут зору під яким я готовий це сприймати, це якщо уявити що “світ Фрейда/Юнга” - це такий собі фентезі світ, де оте все - правда. Ну типу можна будувати фентезі світ на основі твердження “історії про вампірів - це правда”, а можна побудувати світ де сигара - це фалічний символ, а потрапляння героя в середину кита - це інцест. Чому б і ні. І оскільки ми будуємо новий світ, то логіку трансформації одного в інше пояснювати не треба, “я художник - я так бачу”, це прибирає основне питання: “а чому ви вирішили що це правда?” І додаткове: “а які правила цих трансформацій? Можна самостійно прослідкувати ці карколомні перетворення?”.

Тобто якщо уявити що ми беремо “мономіф” і намагаємось на основі нього сконструювати ще один, набагато більш абстрактний, на основі символів, а на основі цього - ще один, з метафізичною інтерпретацією, і все це відбувається в рамках вигаданого нами світу - нема проблем. Це дуже складний ментальний експеримент, та може кому цікаво. Але як тільки ми переходимо від вигаданого світу в реальний, і нам кажуть що “десь так воно насправді і було”, і на основі цього ще й починають розповідати про далекоглядні наслідки для індивіда і суспільства, то відразу постає купа питань, на які у автора відповідей нема і бути не може.